Новаківська Марія

Під час нацистської окупації Марія Павлівна Новаківська з трирічною донькою та свекрухою проживала в м. Харків. Чоловік Борис Микитович Новаківський пішов на фронт.

У грудні 1941 р. до Марії звернулася далека родичка Наталія Швачко з проханням тимчасово переховати доньку Алісу (1934 р. н.). Чоловік Наталії Яків Френкель був призваний на війну (загинув у 1942 р.), а вона за наказом окупаційної влади разом із донькою мала з’явитися до комендатури. Марія вже знала, що переховувати євреїв небезпечно, і все-таки залишила семирічну дівчинку в своїй квартирі, а Наталію попросила не з’являтися біля їхнього будинку, щоб не наражати всю родину на небезпеку. Наступного разу Аліса побачила маму лише в серпні 1943 р., коли Харків було визволено він нацистської окупації. Два роки дівчинка, хвора на астму, не виходила на свіже повітря, під час облав її ховали в темній коморі. Марія остерігалася, що хтось із сусідів упізнає в ній єврейку і доповість окупаційній владі.

«Одного разу прийшли поліцаї, я знову швидко сховала Алісу в коморі, поцілувала її і попросила не кашляти. Вона все уже розуміла. Сиділа мовчки й терпіла. Поліцаї записали мене на залізничні роботи. Я пішла до сусідки, де жила моя свекруха, а її сина також записали на роботи. Що робити? Хто залишиться з дівчатками? Вирішили, що вони будуть самі. Так вони цілий день і сиділи самі. Ідучи, я просила Аллочку нікому двері не відкривати. Ми дуже боялися, що прийдуть німці, а діти відкриють двері…». Зі спогадів Марії Новаківської

Наталія Швачко весь час поневірялася сусідніми селами, обмінювала свої речі на харчі й передавала їх Марії. Вони зустрічалися на околицях Харкова, на різних вулицях, де була менша ймовірність зустріти знайомих.

По війні Новаківські та Френкелі підтримували родинні стосунки. У 2002 р. Марію Павлівну було удостоєно звання «Праведник народів світу».